Розвивальне предметне середовище для дітей ранного віку

 Розвивальне предметне середовище — це сукупність умов, які забезпечують різнобічний розви­ток дітей.  Організація розвивального середовища для дітей ран­нього віку має свою специфіку, зумовлену насамперед особливостями психології та фізіології малюків. Як відо­мо, вони непосидючі, швидко переключаються з одного виду діяльності на інший, у них переважає "схоплювальне" сприйняття (тобто малюки поспішають "ухопити" яко­мога більше інформації). Вони надзвичайно спостереж­ливі, чутливі та сприйнятливі.

   У цей період активність дитини має яскраво вираже­ний орієнтувально-дослідницький характер, тобто мо­тивується бажанням дізнатися: що це таке? Малюк виді­ляє в предметах нові якості й установлює між ними нові зв'язки.

Основні вимоги до обладнання ігрових куточків (центрів, зон):

♦   Усі іграшки, матеріали, атрибути, предмети-замінники об'єднуються за функціональними ознаками від­повідно до різних видів предметно-ігрової діяльності ді­тей (сюжетно-відображувальної, будівельної, рухової тощо).

♦   Більшість дидактичних матеріалів, іграшок та кар­тинок мають бути поліфункціональними, тобто викорис­товуватися по-різному, залежно від мети діяльності.

♦   Усі  іграшки,  незалежно від їхньої класифікаційної приналежності, групуються так, щоб вони відповідали за розмірами одна одній, зростові дітей і стаціонарному
предметному оточенню, в якому малята зазвичай граються.

♦ Поповнюючи обладнання в куточку, вихователь має дотримуватися принципу поступового ус­кладнення, тобто вносити в групу нові іграшки та ігри згідно з вимогами програми та тими знаннями, яких діти набувають на заняттях. Кожну нову іграшку слід обов’язково обіграти, зробити дітям сюрприз.

    Починаючи з другого року життя, дітям пропонуються усі види іграшок: образні, транспортні, заводні, музич­ні, дидактичні, іграшки-меблі, фігурки тварин, будівельні набори, іграшки спортивного характеру.

     Одна з основних вимог до іграшки для дітей ран­нього віку — її безпечність для здоров'я малят. Тому, купуючи іграшку, слід насамперед дізнатися, чи є в неї сертифікат якості. Якщо такого сертифікату немає, не­має й гарантії, що іграшка відповідає санітарно-гігієнічним нормам, установленим Міністерством охорони здоров'я України, а саме: що вона зроблена з матеріалів, нешкід­ливих для здоров'я малюків (тобто таких, що не викли­кають алергію та не спричиняють отруєння в разі пот­рапляння до рота), не ламка, не містить дрібних деталей, які можна легко від'єднати, та гострих виступів, якими малюк може себе поранити (до речі, зовнішні ознаки безпечності іграшки можна перевірити й самому).

    Облаштування розвивального середовища для дітей раннього віку в дошкільному закладі має починатися з роз­дягальні. Щоб зробити її затишною і привабливою, шафи, в яких зберігаються речі малюків, можна пофарбувати в різні кольори, а зверху на них розмістити великі яскраві іграшки, які привертатимуть увагу малюків. На стінах роздягальні радимо повісити ілюстрації або картини із зобра­женням пір року чи панно на теми дитячих казок.

    Групову кімнату рекомендуємо прикрасити квітами. Усі значущі для дітей фрагменти інтер'єру мають розміщуватися на рівні зросту малят, щоб вони могли їх краще   і роздивитися і їм було легше діставати все, що може зна­добитися для виконання тих чи інших дій.    Матеріали, які створюють предметне середовище, ма­ють зберігатися на поличках або в шафах, до яких дитина матиме вільний доступ.  

 

 

 

Організація занять у дошкільному закладі

Особливості організації занять у дошкільному закладі

Навчання у формі занять зазвичай проводиться, починаючи з третього року життя, з поступовим нарощуванням їх кількості та тривалості. Слід зауважити, що індивідуальні і підгрупові ігри-заняття проводять уже на першому і другому роках життя дітей.

Кількість і тривалість занять поступово, з дорослішанням дітей зростають:

Ø     для дітей третього року життя — 1—2 заняття на день 10- 15хв.;

Ø     для дітей четвертого і п'ятого року життя — 1—2 заняття на день відповідно по 15 — 20 і 20-25 хв.;

Ø     у старшому дошкільному віці — 2 — 3 заняття впродовж 1 — 1,5 годин щодня, тобто і 25 — 30 хв. кожне;

Ø     для шестирічок — тривалість заняття збільшується до 35 хв.

Найбільш сприятливий час для, залучення малюків до організованих занять, з огляду на закономірності у зміні працездатності, активності дитячого організму, на особливості перебігу уваги, процесів пам'яті й мислення дітей тощо, — це період від 9-ї до 11-ї години ранку. З урахуванням конкретної ситуації окремі заняття можна переносити на другу половину дня або одразу планувати їх на цей період.

  Не варто планувати на початку і в кінці тижня занять, що потре­бують значних інтелектуальних зусиль і пов'язані з відчут­ними навантаженнями на дитячу увагу, пам'ять, мислення;  не планувати на понеділок та п'ятницю максимально мож­ливу кількість занять на день. Плануючи послідовність занять протягом дня, враховува­ти раціональне чергування фізичних і психічних, ста­тичних і динамічних навантажень, різних видів діяль­ності тощо.

За змістовими напрямами освітньої роботи.

Найважливіший критерій розподілу занять — спрямованість їхнього змісту. Це заняття:

Ø     з мовленнєвого розвитку;

Ø     ознайомлення з елементами грамоти;

Ø     ознайомлення з навколишнім світом та природою;

Ø     формування елементарних математичних уявлень;

Ø образотворчої діяльності (малювання, ліплення, аплікація, конструювання);

Ø     фізичної культури;

Ø     музичного виховання тощо.

За дидактичними цілями.

За дидактичними цілями розрізняють такі види занять:

Ø  на повідомлення нової інформації, формування нових знань і умінь;

Ø на закріплення знань і раніше отриманих умінь, систематиза­цію накопиченого досвіду;

Ø змішані — заняття, що поєднують повідомлення нових знань, формування нових умінь із повторенням, закріпленням, системати­зацією і застосуванням набутих знань, умінь, навичок. Ø  підсумково-контрольні заняття, які можна проводити періо­дично в кінці певного часового періоду (кварталу, півріччя, року) або в кінці вивчення з малюками певної теми

3. За способом організації дітей

За способом організації дітей заняття бувають:

Ø фронтальні (загально-групові), що проводяться одразу з усією групою дітей;

Ø підгрупові (в окремих методичних джерелах їх називають груповими), для яких організують по 8—15 дітей, розділяючи групу на дві підгрупи. Підгрупи слід формувати, орієнтуючись на інтереси, ситуативні бажання, здібності, іншіі суб'єктивні й об'єктивні чинники;

Ø індивідуально-підгрупові (або індивідуально-групові), на яких об'єднують по 4 —8 дітей, чим забезпечують можливість здійснення диференційованого й індивідуального підходів;

Ø    індивідуальні, які проводяться і з окремими дітьми, і з маленькими підгрупами по 2 — 4 осіб, якщо ці діти потребують індивідуальної навчально-розвивальної роботи одна­кової чи подібної спрямованості.

За рекомендаціями доктора психологічних наук Віри Кузьменко, індивідуальних занять з різних змістових напрямів потребують:

Ø     діти раннього віку;

Ø     новачки у групах в період адаптації;

Ø     діти після довготривалої відсутності в дитячому садку;

Ø   ті, хто відрізняється низькою працездатністю чи уповільненим сприйманням;

Ø     мають вади психічного чи фізичного розвитку;

Ø     педагогічно занедбані діти.

На нашу думку, з обдарованими дітьми також слід проводити індивідуальні заняття, адже часто їхній потенціал педагоги просто використовують для показових виступів і звітів, а працюють над його розвитком недостатньо.

4. За специфікою поєднання і використання методів, прийомів, засобів навчання

Так, за специфікою поєднання і використання методів, прийомів, засобів навчання можна виділити такі види занять:

Для проведення ком­бінованого заняття засто­совують певну комбіна­цію наочних, словесних, практичних методів і при­йомів, різних засобів на­вчання — вправ, ігор, предметно-іграшкової, ілюстративної наочності, літературних, музичних творів тощо — залежно від віку вихованців, поставлених дидактич­них, розвивальних, виховних цілей, змістового наповнення конкрет­ного заняття із конкретною групою/підгрупою дітей. Такий харак­тер можуть мати заняття з будь-якої лінії розвитку.

На ігрових заняттях весь комплекс освітніх завдань розв'я­зують за допомогою спеціально підібраних ігор (дидактичних, рухли­вих, елементів ігор-театралізацій, конструксторсько-будівельних то­що) чи ігрових вправ, які можуть бути об'єднані спільною темою чи сюжетною лінією. Послідовність ігор визначається їхнім змістом та певними методичними закономірностями побудови того чи того за­няття з пізнавального, фізичного, мовленнєвого, соціально-мораль­ного розвитку тощо.

А от сюжетно-ігрові (сюжетні) заняття відрізняються від інших насиченістю ігровими ситуаціями, сюрпризними моментами, іміта­ціями та іншими ігровими прийомами подачі, закріплення, узагаль­нення програмового матеріалу. При цьому всі заплановані види роботи з дітьми підпорядковуються єдиному сюжету. В основу сю­жету можуть бути покладені улюблені літературні твори, дитячі кі­но- і мультфільми, реальні й вигадані ситуації дитячого буття. Дуже цікаво проходять такі заняття з фізичного, художньо-естетичного, пізнавального, мовленнєвого розвитку тощо.

Домінантне заняття будують на основі комбінованого або змі­шаного, коли вихователь приділяє більшу увагу якомусь питанню, проблемі, розділу, тобто робить акцент тільки на одному виді діяль­ності з дітьми (цей вид домінує). Інші види діяльності виступають як допоміжні. Домінантним можна вважати, скажімо, таке музичне заняття, де переважає слухання музики, або таке мовленнєве заняття, на яко­му домінуючим завданням є розвиток зв'язного мовлення, а супутніми — лексичні й граматичні завдання. Різноманітність видів занять з дошкільниками дає змогу постійно урізноманітнювати проведення цієї форми організованого навчання, а отже, зробити систему занять різноплановою, не шаблонізованою, відмінною від шкільних уроків — такою, яка відповідала б:

Ø     складу певної групи;

Ø     конкретному віку дітей;

Ø     їх індивідуальним уподобанням і можливостям;

Ø    предметному, природному й соціальному середовищу створеному у дошкільному закладі;

Ø     пріоритетним завданням освітньої роботи з дітьми.

Вважаємо, що такі сучасні заняття цілком відповідають концептуальним засадам організації життєдіяльності дошкільників і сприяють цілісному і збалансованому розвитку, проголошеному Базовою програмою.

 

Мовлення малюків

Розвиваємо мовлення малюків

З початком навчального року у вихователів груп раннього віку з'являється багато турбот. У групу прийшли нові дітки — ще зо­всім маленькі. Вихователю треба мати багато сил та тер­піння, щоб діти освоїлися, звикли до незнайомих людей і нових умов. Потрібно багато чого навчити малюків. Насамперед, докласти зусиль до розвитку їхнього мовлення, адже без нього діти не лише не можуть гармонійно розвиватися, а й відчувають себе безпорадними — їх не розуміють.

З яким же мовленнєвим багажем приходять діти раннього віку у дитячий садок?

Третій рік життя є дуже важливим етапом у розви­тку мовлення малюків. За цей рік словник має значно збагатитись і становити 800 — 1000 слів, якими дитина активно користується. Діти мають навчитися висловлюватися реченнями, вживати майже всі частини мови. Тож треба буде подолати неабиякі труднощі на шляху розвитку мовлення, і допомогти у цьому має вихователь.

Роль вихователя у розвитку мовлення малюків

Коли дитина починає відвідувати дошкільний заклад, її життя повніс­тю змінюється. Вона «відривається» від батьків і більшу частину часу про­водить в оточенні інших дорослих. Саме вони значною мірою створюють те мовленнєве середовище, у якому зростає дитина, і яке безпосередньо впливає на її мовленнєвий розвиток.

Що ж має робити вихователь, щоб забезпечити комфортне перебу­вання кожної дитини у дошкільному закладі, і створити такі умови, за яких діти активно набуватимуть мовленнє­вого досвіду?

Поради вихователям щодо мовленнєвого розвитку дітей раннього віку

Велику увагу приділяйте інтонаційній забарвленості мовлення. Малюки дуже реагують на тон голосу. Хоча вони ще не розуміють багато слів, але за тоном вихователя можуть зрозуміти чи він задово­лений, чи ні. При відповідній інтонації діти розуміють про який роз­мір предметами яку вдачу людини йдеться. Але з інтонаціями треба бути обережними. Від занадто театрального, дуже інтонаційно за­барвленого мовлення дорослих діти втомлюються, а тому мозок дає команду «вимикатися» і діти вихователя вже не чують. Тож слід чер­гувати емоційне забарвлення зі спокійним, тихим мовленням.

Якнайбільше розмовляйте з дітьми. Слід не просто давати вка­зівки, а розмовляти. Адже від мовлення, яке буде чути дитина, зале­жить обсяг її пасивного словника, який згодом стане активним. Якщо вихователь візьме за правило все пояснювати малюкам, то вони скоро звикнуть прислуховуватися до його мовлення. Скажімо, вихователь збирає дітей на прогулянку. Його мовлення може бути приблизно та­ким: «Діти, ми йдемо на вулицю. Там зараз прохолодно, тому що осінь. Тож треба тепло одягнутися. Зараз ми одягнемо теплі речі: штанці, светри, кофточки і шапочки. Нам буде тепло. Ми будемо 

 

 

ВЕСЕЛИЙ ПАПУЖКА (сер.гр. )

Мета:  розвиток звуко-фонематического аналізу, формування почуття ритму, розвиток здатності звуконаслідування.

Хід гри:

Ведучий промовляє складові ряди з відстукуванням або відплескуванням кожного складу.

 Дитині говорять: «Ти — веселий папужка, а папужки повторюють кожне слово. Чи зможеш ти повторити за мною та відстукати ребром долоні кожне слово? Будь уважний».

 Дитина й ведучий сидять одне проти одного за столом. За командою дитина починає відстукувати й повторювати склади:

 а)  однакові — ра-ра-ра;

б)  зі зміною темпу (повільно — швидко) — ра-ра-ра-ра — ра-ра-ра-ра — ра-ра-ра — ра-ра-ра; ра-ра-ра-ра;

в)  із нарощуванням ряду — па — па-па — па-па-па — папа па¬па — па-па-па-па-па.

Необхідно стежити за досягненням координації голосу й рухів.

 

 

Розвитку словника дошкільників.

 

Дидактичний вправа «Назви інструмент і його майстра»( ст. гр.)

Мета: збагачувати словник дітей іменниками назви інструментів та професій.

Матеріали:ілюстрації  інструментів,людей різних професій

                           Хід гри

Вихователь викладає зображення людей різних професій з однієї сторони ,а зображення  інструментів з другої. Діти називають  інструмент,і підбирають  професію майстра,що  з ним працює. Після чого зєднює ці картинки.

Мовленнєва вправа «Яке слово зайве»(Ст.гр.)

Мета: збагачувати словник «святковою» лексикою; продовжувати ознайомлювати з символами, історією та традиціями відзначення українських народних свят.

 

Діти мають обрати із ряду слів зайве та пояснити свою думку:

Різдво, колядки, кутя, вертеп, Новий Рік.

Святий Миколай, грудень, щедрівка, чемна поведінка.

Паска, кутя, писанки, Христос Воскрес, весна.

Млинці, Масляна, проводи зими, новорічна ялинка.

Снігуронька, Новий рік, Дід Мороз, Святий Миколай.

 

«Який це звір»?(мол.гр.)

Мета: збагачувати словник дітей назвами диких звірів; розвивати допитливість; виховувати пізнавальну активність.

Матеріал: картки із зображенням мешканців лісу.

Хід гри

Вихователь пропонує дітям назвати лісових мешканців. Діти дістають по черзі картки, розповідають, хто зображений на вибраній картинці.

 

Організація занять у дошкільному закладі

Особливості організації занять у дошкільному закладі

Навчання у формі занять зазвичай проводиться, починаючи з третього року життя, з поступовим нарощуванням їх кількості та тривалості. Слід зауважити, що індивідуальні і підгрупові ігри-заняття проводять уже на першому і другому роках життя дітей.

Кількість і тривалість занять поступово, з дорослішанням дітей зростають:

Ø     для дітей третього року життя — 1—2 заняття на день 10- 15хв.;

Ø     для дітей четвертого і п'ятого року життя — 1—2 заняття на день відповідно по 15 — 20 і 20-25 хв.;

Ø     у старшому дошкільному віці — 2 — 3 заняття впродовж 1 — 1,5 годин щодня, тобто і 25 — 30 хв. кожне;

Ø     для шестирічок — тривалість заняття збільшується до 35 хв.

Найбільш сприятливий час для, залучення малюків до організованих занять, з огляду на закономірності у зміні працездатності, активності дитячого організму, на особливості перебігу уваги, процесів пам'яті й мислення дітей тощо, — це період від 9-ї до 11-ї години ранку. З урахуванням конкретної ситуації окремі заняття можна переносити на другу половину дня або одразу планувати їх на цей період.

  Не варто планувати на початку і в кінці тижня занять, що потре­бують значних інтелектуальних зусиль і пов'язані з відчут­ними навантаженнями на дитячу увагу, пам'ять, мислення;  не планувати на понеділок та п'ятницю максимально мож­ливу кількість занять на день. Плануючи послідовність занять протягом дня, враховува­ти раціональне чергування фізичних і психічних, ста­тичних і динамічних навантажень, різних видів діяль­ності тощо.

За змістовими напрямами освітньої роботи.

Найважливіший критерій розподілу занять — спрямованість їхнього змісту. Це заняття:

Ø     з мовленнєвого розвитку;

Ø     ознайомлення з елементами грамоти;

Ø     ознайомлення з навколишнім світом та природою;

Ø     формування елементарних математичних уявлень;

Ø образотворчої діяльності (малювання, ліплення, аплікація, конструювання);

Ø     фізичної культури;

Ø     музичного виховання тощо.

За дидактичними цілями.

За дидактичними цілями розрізняють такі види занять:

Ø  на повідомлення нової інформації, формування нових знань і умінь;

Ø на закріплення знань і раніше отриманих умінь, систематиза­цію накопиченого досвіду;

Ø змішані — заняття, що поєднують повідомлення нових знань, формування нових умінь із повторенням, закріпленням, системати­зацією і застосуванням набутих знань, умінь, навичок. Ø  підсумково-контрольні заняття, які можна проводити періо­дично в кінці певного часового періоду (кварталу, півріччя, року) або в кінці вивчення з малюками певної теми

3. За способом організації дітей

За способом організації дітей заняття бувають:

Ø фронтальні (загально-групові), що проводяться одразу з усією групою дітей;

Ø підгрупові (в окремих методичних джерелах їх називають груповими), для яких організують по 8—15 дітей, розділяючи групу на дві підгрупи. Підгрупи слід формувати, орієнтуючись на інтереси, ситуативні бажання, здібності, іншіі суб'єктивні й об'єктивні чинники;

Ø індивідуально-підгрупові (або індивідуально-групові), на яких об'єднують по 4 —8 дітей, чим забезпечують можливість здійснення диференційованого й індивідуального підходів;

Ø    індивідуальні, які проводяться і з окремими дітьми, і з маленькими підгрупами по 2 — 4 осіб, якщо ці діти потребують індивідуальної навчально-розвивальної роботи одна­кової чи подібної спрямованості.

За рекомендаціями доктора психологічних наук Віри Кузьменко, індивідуальних занять з різних змістових напрямів потребують:

Ø     діти раннього віку;

Ø     новачки у групах в період адаптації;

Ø     діти після довготривалої відсутності в дитячому садку;

Ø   ті, хто відрізняється низькою працездатністю чи уповільненим сприйманням;

Ø     мають вади психічного чи фізичного розвитку;

Ø     педагогічно занедбані діти.

На нашу думку, з обдарованими дітьми також слід проводити індивідуальні заняття, адже часто їхній потенціал педагоги просто використовують для показових виступів і звітів, а працюють над його розвитком недостатньо.

4. За специфікою поєднання і використання методів, прийомів, засобів навчання

Так, за специфікою поєднання і використання методів, прийомів, засобів навчання можна виділити такі види занять:

Для проведення ком­бінованого заняття засто­совують певну комбіна­цію наочних, словесних, практичних методів і при­йомів, різних засобів на­вчання — вправ, ігор, предметно-іграшкової, ілюстративної наочності, літературних, музичних творів тощо — залежно від віку вихованців, поставлених дидактич­них, розвивальних, виховних цілей, змістового наповнення конкрет­ного заняття із конкретною групою/підгрупою дітей. Такий харак­тер можуть мати заняття з будь-якої лінії розвитку.

На ігрових заняттях весь комплекс освітніх завдань розв'я­зують за допомогою спеціально підібраних ігор (дидактичних, рухли­вих, елементів ігор-театралізацій, конструксторсько-будівельних то­що) чи ігрових вправ, які можуть бути об'єднані спільною темою чи сюжетною лінією. Послідовність ігор визначається їхнім змістом та певними методичними закономірностями побудови того чи того за­няття з пізнавального, фізичного, мовленнєвого, соціально-мораль­ного розвитку тощо.

А от сюжетно-ігрові (сюжетні) заняття відрізняються від інших насиченістю ігровими ситуаціями, сюрпризними моментами, іміта­ціями та іншими ігровими прийомами подачі, закріплення, узагаль­нення програмового матеріалу. При цьому всі заплановані види роботи з дітьми підпорядковуються єдиному сюжету. В основу сю­жету можуть бути покладені улюблені літературні твори, дитячі кі­но- і мультфільми, реальні й вигадані ситуації дитячого буття. Дуже цікаво проходять такі заняття з фізичного, художньо-естетичного, пізнавального, мовленнєвого розвитку тощо.

Домінантне заняття будують на основі комбінованого або змі­шаного, коли вихователь приділяє більшу увагу якомусь питанню, проблемі, розділу, тобто робить акцент тільки на одному виді діяль­ності з дітьми (цей вид домінує). Інші види діяльності виступають як допоміжні. Домінантним можна вважати, скажімо, таке музичне заняття, де переважає слухання музики, або таке мовленнєве заняття, на яко­му домінуючим завданням є розвиток зв'язного мовлення, а супутніми — лексичні й граматичні завдання. Різноманітність видів занять з дошкільниками дає змогу постійно урізноманітнювати проведення цієї форми організованого навчання, а отже, зробити систему занять різноплановою, не шаблонізованою, відмінною від шкільних уроків — такою, яка відповідала б:

Ø     складу певної групи;

Ø     конкретному віку дітей;

Ø     їх індивідуальним уподобанням і можливостям;

Ø    предметному, природному й соціальному середовищу створеному у дошкільному закладі;

Ø     пріоритетним завданням освітньої роботи з дітьми.

Вважаємо, що такі сучасні заняття цілком відповідають концептуальним засадам організації життєдіяльності дошкільників і сприяють цілісному і збалансованому розвитку, проголошеному Базовою програмою.

 

Мовлення малюків

Розвиваємо мовлення малюків

З початком навчального року у вихователів груп раннього віку з'являється багато турбот. У групу прийшли нові дітки — ще зо­всім маленькі. Вихователю треба мати багато сил та тер­піння, щоб діти освоїлися, звикли до незнайомих людей і нових умов. Потрібно багато чого навчити малюків. Насамперед, докласти зусиль до розвитку їхнього мовлення, адже без нього діти не лише не можуть гармонійно розвиватися, а й відчувають себе безпорадними — їх не розуміють.

З яким же мовленнєвим багажем приходять діти раннього віку у дитячий садок?

Третій рік життя є дуже важливим етапом у розви­тку мовлення малюків. За цей рік словник має значно збагатитись і становити 800 — 1000 слів, якими дитина активно користується. Діти мають навчитися висловлюватися реченнями, вживати майже всі частини мови. Тож треба буде подолати неабиякі труднощі на шляху розвитку мовлення, і допомогти у цьому має вихователь.

Роль вихователя у розвитку мовлення малюків

Коли дитина починає відвідувати дошкільний заклад, її життя повніс­тю змінюється. Вона «відривається» від батьків і більшу частину часу про­водить в оточенні інших дорослих. Саме вони значною мірою створюють те мовленнєве середовище, у якому зростає дитина, і яке безпосередньо впливає на її мовленнєвий розвиток.

Що ж має робити вихователь, щоб забезпечити комфортне перебу­вання кожної дитини у дошкільному закладі, і створити такі умови, за яких діти активно набуватимуть мовленнє­вого досвіду?

Поради вихователям щодо мовленнєвого розвитку дітей раннього віку

Велику увагу приділяйте інтонаційній забарвленості мовлення. Малюки дуже реагують на тон голосу. Хоча вони ще не розуміють багато слів, але за тоном вихователя можуть зрозуміти чи він задово­лений, чи ні. При відповідній інтонації діти розуміють про який роз­мір предметами яку вдачу людини йдеться. Але з інтонаціями треба бути обережними. Від занадто театрального, дуже інтонаційно за­барвленого мовлення дорослих діти втомлюються, а тому мозок дає команду «вимикатися» і діти вихователя вже не чують. Тож слід чер­гувати емоційне забарвлення зі спокійним, тихим мовленням.

Якнайбільше розмовляйте з дітьми. Слід не просто давати вка­зівки, а розмовляти. Адже від мовлення, яке буде чути дитина, зале­жить обсяг її пасивного словника, який згодом стане активним. Якщо вихователь візьме за правило все пояснювати малюкам, то вони скоро звикнуть прислуховуватися до його мовлення. Скажімо, вихователь збирає дітей на прогулянку. Його мовлення може бути приблизно та­ким: «Діти, ми йдемо на вулицю. Там зараз прохолодно, тому що осінь. Тож треба тепло одягнутися. Зараз ми одягнемо теплі речі: штанці, светри, кофточки і шапочки. Нам буде тепло. Ми будемо гуляти та ди­витися на жовті листочки». Речення мають бути короткими, складати­ся переважно з іменників та дієслів. Поступово у мовлення слід вво­дити прикметники та займенники. Наприклад: «Подивіться, у Катрусі штани червоні, а у Микити сині», «Чиї це червоні штани? (Мої.) Чия червона шапка? (Моя.) Чий червоний светр? (Мій.)».

Використовуйте малі віршовані форми. У роботі з дітьми ран­нього віку вихователю слід широко застосовувати віршовані фоль­клорні твори та вірші українських авторів. Вони допоможуть звер­нути увагу дітей на певні дії та досягти бажаних результатів під час різних режимних моментів. Ми пропонуємо вірші, які можна використати:

Ø     під час годування дітей;

Ø     під час гігієнічних процедур у ванній кімнаті;

Ø     під час одягання (роздягання) дітей;

Ø     під час укладання дітей спати тощо.

Таких віршів є дуже багато. їх можна підібрати на свій смак. Звіс­но, дуже добре, коли вихователь знає напам'ять і доцільно викорис­товує малі віршовані форми, але їх спеціально вчити не обов'язково. Вірші можна надрукувати і розмістити у файлах у зручних для вихова­теля місцях.

Дуже важливо правильно підбирати і використовувати твори. Вірш має бути невеликим, складатися переважно із іменників та діє­слів. Під час проведення рухливих ігор, ігор-забавлянок використову­ють більш ритмічні вірші з чіткими фразами, а перед сном, прийомом їжі, на вечірній прогулянці — більш спокійніші, з розміреним ритмом.

Активізуйте мовлення дітей. Для цього можна скористатися різними прийомами, зокрема дуже ефективним є прийом спільного декламування знайомого вірша, коли діти промовляють останнє слово кохного рядка, наприклад:

Їхав лис через … (ліс),

Лисенятам капці… (віз).

Щоб соснові… (шишки)

Не кололи … (ніжки).

Продовжити роботу з віршем можна, використавши ілюстра­ції до нього.

Увага! Слід пам'ятати, щоб слово з пасивного словника пере­йшло в активний, дитина має промовити його багато разів у різних ситуаціях, будь-то гра чи режимні моменти. Однак не треба переобтяжувати дитину великою кількістю слів.

Широко використовуйте вправи для пальчиків. Це дуже важ­ливо для розвитку мовлення. Тут вам стануть у пригоді ігри-забав-лянки, як-от: «Сорока-ворона», «Ладки-ладусі», «Іде коза рогата», «Оцей пальчик», «Пальчику, пальчику, де ти був?». Адже діти дуже люблять дії з мовним супроводом. Корисні й ігри, у які можна грати з підгрупою дітей.

Наприклад, гра-імітація «Два півники»

Два півники, два півники

Горох молотили, (Імітація рухів молотьби ціпком)

Дві курочки-чубарочки

До млина носили.         (Імітація несіння мішка на плечах)

Цап меле, цап меле.        (Колові рухи руками)
Коза насипає,      (Імітація рухів насипання)

А маленьке козенятко

На скрипочці грає.       (Імітація гри на скрипці).

Через деякий час діти почнуть повторювати вірш за вихователем.

 

Робота з батьками

Надзвичайно важливою є робота з батьками. Адже найчастіше батьки не знають як саме спілкуватись з маленькою дитиною, у які ігри грати, які казки читати. Тому або занадто «сюсюкають», або по­водяться з дитиною, як з дорослою, вимагаючи від неї те, що вона зробити ще не в змозі. Слід учити батьків вибирати казки та тво­ри відповідно до віку дітей. Краще купити збірку народних казок для найменших, ніж енциклопедію для шко­лярів. Дітям раннього віку варто розповідати казки з багаторазови­ми повтореннями, як-то: «Ріпка», «Колобок», «Коза-дереза» тощо. Та­ку казку дитині легше запам'ятати і відтворити.

Якими здібними не були б малюки, само­стійно вони не зможуть дізнатися про прості речі, що їх оточують. Будьте для батьків екс­пертом, у якого можна отримати корисну пора­ду та відповідь на будь-яке запитання щодо ви­ховання дитини. Більше розповідайте про свою роботу. Не думайте, що батьки знають чи здогадуються, чого ви навчили їхню дитину. Пока­жіть їм свою роботу з дитиною під час відкритого заходу або у відеозапису. Це сприятиме ознайомленню батьків з прийомами розвитку мовлення дітей, спонукатиме частіше спілкуватися зі своїми дітьми.

 

Ігрова діяльність

Гра — найприродніша й водночас найважливіша і діяльність дитини, тож у дошкільному віці вона є ефективним виховним засобом. Якщо задіюються саме ці її функції, це означає, що гру треба спрямовувати. Спрямовуючи гру, слід робити це тактовно та обережно. Втручання дорослого має сприяти підвищенню ігрової активності дошкільнят і аж ніяк не гальмувати її.
У дітей при цьому має залишатися свобода та можли­вість реалізовувати власні ідеї доти, поки гра йде в правильному напрямку.

                 Щоб досягти цього, вихователь впливає на зміст дитячих ігор, допомагаючи розвивати сюжет, збагачувати його новими елементами. Водночас важливо подбати, щоб і  між дітьми встановилися дружні стосунки, сприяти їх зближенню та створенню емоційно-позитивної атмосфери.

         Педагог може впливати на творчі ігри вихованців у різні способи, які умовно можна поділити на дві групи: непрямі і прямі. Непряме спрямування передбачає підготовку умов для ігор.

         Коли малюки приходять до дитячого садка, вони не і вміють правильно й самостійно грати. їхні ігри неорганізовані й беззмістовні, і здебільшого є стереотипним І повторенням певних дій. Тож першочергове завдання вихователя— допомогти дітям набути
доступні знання, надавши процесові певного емоційного спрямування.    

     Таким чином, творчі ігри слід розглядати не ізольовано від виховної діяльності педагога, а в тісному зв'язку з нею.

        Важливий чинник успішного перебігу та розвитку творчих ігор — іграшка. Конче потрібно забезпечити у групі достатню кількість іграшок для всіх дітей, адже саме вони допомагають залучати малюків до гри. Якщо немає чи бракує іграшок, діти майже не розвивають сюжет гри, оскільки їм потрібний конкретний "матеріальний" центр, який би надавав сенсу та змісту їхній діяльності. Іграшка для дитини — реальний предмет, з яким вона вступає в реальну взаємодію. Нагадуючи малюкові набутий досвід або переживання, іграшка стає центром його гри, і малюк намагається за її допомогою розвинути діяльність, аналогічну попередньому досвіду.

    Вдаючись до непрямих способів спрямування гри, вихователь тільки готує умови для розгортання цін­ної за змістом сюжетної гри.

Прямий вплив на організацію гри

    Педагог може і прямо впливати на зміст і хід гри, що більше стосується молодших дітей, які ще не вміють грати й тому більше за старших потребують допомоги.

     У кожній віковій групі поряд з активними дітьми є й пасивні, несміливі, яким бракує віри в себе, свої можливості. Як зробити цих дітей рівноправними учасниками ігор?

    Насамперед їм треба допомагати включатися в гру, підказуючи цікаві ролі, викликаючи бажання грати зі сво­їми однолітками. Вихователь може запропонувати й тему гри, але тільки коли впевнений, що діти знають сюжет гри і він їх цікавить. Ні в якому разі не варто "притягати" тему "за вуха".

    Найдоречніші способи безпосередньої допомоги дитині: гра вихователя з дитиною, порада дитині, навідні запитання, нагадування про попередні ігри, спеціальні заняття. Усі ці способи можна використовувати як для індивідуального впливу на окремих дітей, так і на весь колектив.

      Як спрямовувати ігри молодших дошкільнят

     Як уже зазначалося вище, типовою особливістю ігор молодших дітей є їхній індивідуальний характер. У мо­лодшій групі переважає різноманітна діяльність з іг­рашками. Дитина гойдає ляльку, водить машину, годує тварину тощо, тобто кожен діє зі своєю іграшкою само­стійно, окремо від інших, що й зумовлює індивідуальний характер ігор. Між вихованцями молодшої групи часто виникають непорозуміння через іграшки: діти не вміють домовитися, ввічливо попросити, віднімають одне в одного іграшки, скаржаться виховательці, звертаються до неї по допомогу.

    Вихователь, який працює з найменшими, має подба­ти про те, щоб створити умови для гри, допомогти ма­лятам обрати іграшки.

    Якщо малята вміють самостійно й спокійно грати з іграшкою, можна вважати, що першої стадії розвитку їх­ньої ігрової діяльності досягнуто. Але тут виникає наступ­не завдання — подолати етап індивідуальних ігор і пос­тупово спонукати дітей до участі в колективних, об'єднувати їх у групи, створювати умови, які сприяли б виникненню самостійних ігор.

    Отже, завдання вихователя — розгортати сюжет гри так, щоб можна було залучити до спільної діяль­ності якомога більше дітей.

   Для цього варто активізувати знання малят про нав­колишню дійсність, нагадувати їм минулий досвід, пе­реживання, прагнути, щоб ці переживання творчо відображувалися в грі. Досить часто сюжети гри можуть бути підказані іграшкою. Наприклад, лялька, ляльковий по­суд, меблі викликають у дітей бажання розгорнути гру "в сім'ю", автомашина — "у водія" тощо. Тут доречним може бути втручання дорослого безпосередньо в хід гри, щоб краще розвинути сюжет, обраний самими дітьми.

Як спрямовувати ігри старших дітей

   Характерна риса ігор старших дошкіль­нят — колективний характер. Діти намага­ються якнайточніше відобразити у грі навко­лишнє, що зумовлює ускладнення правил та збільшення кількості учасників.

     Творча рольова гра сприяє формуванню колективістських відносин, зокрема на основі розподілу праці, взаємодопомоги, координуван­ня особистих інтересів з інтересами колективу тощо. Ці відносини переносять­ся на інші види діяльності й надалі переростають у навички колективістської поведінки.

         Спрямовуючи творчі ігри старших дітей, педагог праг­не розширити їхні уявлення про життя та працю дорослих. З цією метою організовують­ся прогулянки та екскурсії, проводяться бесіди, читають­ся та обговорюються твори художньої літератури, розгля­даються картини, іграшки, ува­гу дітей зосереджують на позитивних сторонах життя. Важливо, щоб діти усвідомлю­вали сенс суспільних відносин дорослих людей. Інколи в іг­рах відображаються негативні явища життя, наприклад, гра в магазин: покупці кричать, штовхаються. У такому разі варто тактовно переключити увагу дошкільнят. Важливе завдання педагога — прищепити вихованцям правильне ставлення до життя, для чого їх слід систематично ознайомлювати з життям дорослих: їхніми відносинами, обов’язками.

     Крім розширення дитячих уявлень про навколишнє життя, вихователь має ще багато можливостей для озна­йомлення дітей з основними правилами поведінки та створення свого роду неписаних законів гри.

    Зважаючи на великий інтерес дошкільнят до відобра­ження в іграх досить складних явищ навколишнього і на брак при цьому організаторських умінь, варто відразу на початку гри сформулювати правило: хто хоче грати, має домовитися з тим, хто організовує гру. Ще до того, як діти почнуть грати, вони мають розподілити ролі. Дитина, яка виконує в грі головну роль, зазвичай, сама й організує цю гру, і приймає в неї інших ді­тей. Це правильна форма організації, оскільки сприяє встановленню певного порядку.

    Наступний неписаний закон — перше право на певну іграшку отримує той, кому вона потрібна для успішного виконання ігрової ролі. Принципи правиль­ного користування іграшками встановлюються тоді, коли діти розуміють загальну мету й уміють розподіляти обов'язки. Та якщо навіть подекуди між гравцями і ви­никають суперечки через іграшки, ці непорозуміння старші дошкільнята вже залагоджують самостійно, особ­ливо, коли вихователь пояснює, як краще домовитися.

     

   Поступово засвоюючи в іграх правила, діти на­вчаються контролювати та регулювати свою діяль­ність, стримувати небажані прояви. Отже, як бачи­мо, гра — не ізольоване стихійне явище, її успішний розвиток можливий тільки за умови великої підго­товчої роботи педагога з дітьми. 

 

 виховання звукової культури мовлення;

Для розвитку мовного дихання. ( ранній вік.) «СНІЖИНКИ»

Мета: Розвивати мовне дихання, формувати вміння робити плавний і тривалий видих (не добираючи повітря).

Обладнання: Кілька пухких шматочків вати.

Хід: Вихователь показує шматочок вати і каже: «На вулиці падає сніжок. Там - снігопад. Давайте влаштуємо снігопад в групі ». Потім кладе на долоньку дитині «сніжинку» і показує, як треба дути. Потім дме дитина. Вправа виконується 2 - 3 рази. 

Сніг, сніг крутиться,

 Біла вся вулиця!

 Зібралися ми в гурток,

 Закрутилися, як сніжок.

Дидактична гра «МАГАЗИН» (молодша група)

Мета: вправляти у вимові звуків [м], [п], [б] у словах; учити виразної вимови слів із цими звуками.

Ігровий матеріал: іграшки, в назвах яких зустрічаються звуки [м], [п], [б]: матрьошки, машина, ведмедик, потяг, гармата, Пе­трушка, барабан, балалайка, Буратіно, собака, білка; лялька.

Хід гри

Вихователь розставляє на столі іграшки і пропонує дітям по­грати.

Вихователь. Я буду продавцем. (Перепитує.) Ким я буду?

Відповіді дітей.

— А ви будете покупцями. Ким ви будете? (Покупцями)

— Що робить продавець? (Продає)

— Що робить покупець? (Купує)

Вихователь показує іграшки, які він збирається продавати, діти називають їх.

Потім вихователь запрошує до столу одну дитину.

Вихователь. Світланко, підійди до мене. Яку іграшку ти хотіла б придбати?

Дівчинка називає, наприклад, ведмедика. Вихователь пого­джується продати, але пропонує їй попросити ввічливо.

Вихователь. Скажи: «Дайте, будь ласка («будь ласка» виділяє голосом), мені ведмедика».

Дівчинка повторює. Вихователь дає іграшку та водночас може запитати дитину: для чого їй потрібна ця іграшка. Дитина відпо­відає і сідає на місце.

У «магазин» запрошується наступна дитина. Так триває, поки всі предмети не будуть розпродані.

 

 

 

 

Дидактична гра «ВИДІЛИ СЛОВО» (середня група)

Мета: закріплювати правильну вимову дітьми звука [з] у словах; учити виділяти слова із заданим звуком.

Хід гри

Вихователь вимовляє слова і пропонує дітям плескати в долоні тоді, коли вони почують слова, у яких є звук [з] («пісня комарика»). (Рекомендовані слова: зайчик, мишка, кішка, замок, зебра, коза, машина, книга, дзиґа, дзвінок.)   діти повторюють слова із заданим звуком. Відповіді можуть бути груповими та індивідуальними. Вихователь повинен вимовляти слова повільно (якщо діти не  підготовлені, то звук у словах потрібно виділити голосом: «зззза-мок»), після кожного слова робити невелику паузу для того, щоб діти мали нагоду подумати.

Рекомендації до гри   Вихователеві необхідно стежити, щоб усі діти брали у грі активну участь. Для індивідуальних відповідей слід викликати тих дітей, у яких недостатньо сформована звукова культура мовлення, хто неправильно вимовляє цей звук.

            Дидактичні ігри та вправи на формування граматичної правильності мовлення

Дид. гра «Один-багато»(мол. гр.)

 Мета: з’ясувати здатність дитини розрізняти граматичні форми однини й множини іменників.

             Хід гри

Перед дитиною розкладають зображення різних предметів. З однієї сторони кладуть один предмет, а поруч декілька цих самих предметів. Дитина повинна назвати предмет в однині, а потім правильно сказати в множині. Напр: олівець — олівці, кіт –коти, яблуко-яблука, груша-груші, м’яч-мячі, і т.д

«Назви лагідно»    (сер.гр.)

Мета: вправляти в утворенні і вживанні зменшувально-пестливих суфіксів іменників.

                    Хід гри

Вихователь показує або називає предмет, а дитина повинна підібрати слово в

зменшувально-пестливій формі. Гра проводиться з картинками і без них.

М’яч — м’ячик  

білка —     

ключ —     

замок —    

ложка —   

собака —  

рукавиця